Люди публикуют о себе самую разную информацию. Кто-то рассказывает подробно о каждом моменте своей жизни, кто-то более лаконичен и предпочитает довольствоваться минимальным количеством сведений.

Иногда фото не загружается с первого раза - в этом случае рекомендуем просто обновить страницу (виной всему высокий уровень нагрузок и большое количество запросов к серверам ВК). В некоторых случаях отсутствие фото и друзей на странице обусловлено настройками приватности.

Катерина Біловар

Подписчики: 524

Была активна в сети 26 мая 2017 в 03:47:51

Проверяем доступную информацию Катерины Біловар из социальных сетей...

• Живёт сейчас в:Украина, Виноградов
• Родной город:Виноградів
• Страница ВКонтакте:id57605393
• О себе:Люблю простых людей! Сама такой являюсь! Я плачу иногда, но чаще улыбаюсь! Чувствительная сверх, ранимая бываю! Я верю в чудеса, но редко доверяю!!!
• Дата рождения:26 июня 1990 (33 года)
• Религиозные убеждения:Православ'я
• Главное в людях:доброта и честность
• Главное в жизни:семья и дети

• Деятельность:

  ПЕРУКАР! Представник косметики-фірми "Faberlic". (КОСМЕТИКА, НЕОБХОДИМА КАК КИСЛОРОД)

• Любимые цитаты:

  А як це ?..
  Я впіймалась. У тенете життя котрі роставив ти. З надією дізнатися :а як це?:
  Ти не знав, що зі мною робити. Завжди сильний перед фізичним болем ти був безпорадний перед своїм творінням. Ти, як дитина, роздивлявся мене зі всіх боків. Старався якось використати. Ну а я була занадто нетерплячою, я бажала більшого.
  Ні ти не наважився робити з мене ляльку. Це було занадто важко для тебе. Ти звик знищувати, а як творити - ти не знав.
  Для того ти і впіймав мене, щоб дізнатися: а як це ?..
  Ти боявся мене покинути, цього не дозволяли тобі твої прнципи.Тебе завжди вчили: бери те що потрібно. Ти ж цей закон "прогнув" під своє життя: ти брав що можна.
  Ні, я не добровільно йшла до тебе. Я боялась цього. Легше бути вкраденою ніж проданою. А для тебе це не мало ніякого значення. Ти просто роставив тенета життя на моєму шляху, щоб дізнатися: а як це?..
  Ти зробив мене такою, якою я є тепер. Але навчала тебе я. Важко уявити, але на якусь мить ми помінялись ролями: іграшкою став ти, я була твоєю господинею. Але я боялась. Ти дав мені свободу і я стала такою ж безпорадною, яким був колись ти. Я крутила тебе на різні боки, але тебе було занадто важко розгадати. І мені було страшно. Тому що і я не знала: а як це ?..
  Ти був чемним. А я берегла тебе, як могла. Памятаєш, якось я розповіла тобі, що в дитинстві мені боялись давати в руки іграшки, тому що вони поверталися до мами з відірваною рукою. Ти тоді засміявся, але я бачила, як судомно стиснулися твої пальці.
  І тоді ти вирішив змінити все. Але мені було шкода віддавати тобі те що ти подарував мені сам. Знаєш чому? Тому, що це був перший твій подарунок комусь, а я ціную те що мені дарують. Я не віддала, бо хотіла дізнатися: а як це?..
  Ти змирився. Ні, не з собою, а зі мною. Ти думав що ще розгадає свою господиню.
  А одного разу ти прийшов до мене і попросив оглянути іграшку. І в той день я зрозуміла: я загубила твоє серце. Його ніде не було. Але як воно могло зникнути? Я бігала в істериці і старалася зібрати свій розум в єдине ціле.
  А ти сидів і мовчав...
  Ну чому я не погодилась знову помінятись? Ми були Ну чому я не погодилась знову помінятись? Ми були б у безпеці, а тепер я знову не знала, що робити...
  Я плакала довго і багато, а ти просто встав і пішов...
  І знаєш? Наступного дня мені його принесла подруга, вона тримала його в руках і попросила покликати тебе, але тебе вже не було.
  Через тиждень я дізналась що тепер ти з нею. Але не було більше сліз, не було істерики. Я просто не зрозуміла одного: ти знову подарував своє серце і Через тиждень я дізналась що тепер ти з нею. Але не було більше сліз, не було істерики. Я просто не зрозуміла одного: ти знову подарував своє серце і знаєш? Ти ж досі хочеш дізнатись: а як це?..КОХАТИ.
  ---------------------------------------------------------------------
  ---------------------------------------------------------------------
  Господи, за что же мы так страдаем?! За что плачем и терпим эту боль?! А как хочется просто забыть и не думать…не думать о нем… Но все не так просто, ой как не просто…
  Хочется внезапно потерять память, убежать куда глаза глядят…на остров, необитаемый остров, чтоб все выходы были невозможны…и ничего не оставалось, как жить…без него… Или потерять мобильный, чтоб уже знать наверняка, что не позвонишь ему первая…вообще не позвонишь… Как хочется проснуться утром и поймать себя на мысли, что ты это уже пережила, и тебе не приходится мочить подушку своими слезами, что он для тебя человек с маленькой буквы, которого ты переросла и забыла, что для тебя настала совсем другая жизнь, в которой его больше не будет…и ты это произносишь с гордостью… Как хочется выйти на улицу и улыбнуться этому миру, который у тебя есть, который никогда внезапно не исчезнет и ты не потеряешь к нему интерес…хочется, но что-то удерживает тебя…и ты вновь не улыбаешься, а плачешь, не радуешься

• Школа №2
• 2006–2007
• Класс: а