Люди публикуют о себе самую разную информацию. Кто-то рассказывает подробно о каждом моменте своей жизни, кто-то более лаконичен и предпочитает довольствоваться минимальным количеством сведений.

Иногда фото не загружается с первого раза - в этом случае рекомендуем просто обновить страницу (виной всему высокий уровень нагрузок и большое количество запросов к серверам ВК). В некоторых случаях отсутствие фото и друзей на странице обусловлено настройками приватности.

Віталій Колос

Подписчики: 237

Был активен в сети 23 ноября 2017 в 03:49:13

Проверяем доступную информацию Віталія Колоса из социальных сетей...

• Живёт сейчас в:, Николаев
• Родной город:село Новокрасне
• Страница ВКонтакте:id10252696
• Ник:vitalmaque
• О себе:я це я
• Сайт:http://maque.org.ua/, http://nkrasne.wordpress.com/
• Дата рождения:24 июня 1982 (42 года)
• Политические взгляды:умеренные
• Религиозные убеждения:вірю (православний християнин)
• Отношение к курению:компромиссное
• Отношение к алкоголю:компромиссное

• Деятельность:

  seo, copywriting, веб-дизайн

• Интересы:

  Україна, іноземні мови, веб-дизайн

• Любимая музыка:

  http://molode.com.ua/

• Любимые фильмы:

  "Достукатись до небес"

• Любимые книги:

  "БЖД" С.Ушкалова

• Любимые цитаты:

  Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
  Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
  Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
  оли ми, українці, забули, що ми українці?
  
  І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
  І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
  І що ми на Вкраїні - таки український народ,
  А не просто населення, як це у звітах дається.
  
  І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина.
  І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
  І що є у нас мова, і що українська вона,
  Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.
  
  Я до себе кажу і до кожного з вас - Говори!
  Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
  Запитайте у себе: відколи, з якої пори
  Почали українці себе у собі забувати?
  
  Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
  У якому свідомості нашій збагнути незмога,
  Чим солодший од меду нам видався чад забуття
  Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
  
  Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?
  Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
  Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
  Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"?
  
  Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
  Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.
  Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
  Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
  
  Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!"
  Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
  Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
  Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
  
  То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
  І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
  Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
  Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
  
  Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
  Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
  Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,
  Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
  
  В.Баранов
  

• НГУ им. Сухомлинского'05
• Иностранной филологии
• Перевод
• Заочное отделение
• Выпускник (специалист)
• Аграрный лицей^'00
• 1989–2000
• Арбузинка